02:33 На крилах пісні по життю | |
Аж цілий букет книг вийшов у світ за фінансового сприяння у їхньому виданні депутата Верховної Ради України Станіслава Аржевітіна з нагоди нещодавнього святкування Дня Колочави. Їхні автори, котрих аж десять різних за віком, професіями, творчим уподобанням — уродженці мальовничого гірського села над Тереблею, яких об’єднує почуття любові до літературного слова.
Кожному варто віддати належне за змістовні друковані праці, але все-таки особливо приємне враження викликала книжечка під назвою “Іван Штаєр — пісняр верховинського краю”. Як-не-як, а це рідкісне видання, якщо не перше, коли автор з Міжгірщини публікує власні пісні з музичними нотами. Про талановитого 53-річного Івана Васильовича не без підстав твердять, що народився музикантом. Його любов до пісні з малих літ вдома одразу помітили як батьки, так і в школі вчителі, рекомендувавши вийти на сцену в ролі соліста ансамблю та хору. Захоплення засвідчив навчанням у Хустському культурно-освітньому училищі у режисерському відділі. Звісно, і під час строкової служби в армії закоханий у музику колочавець не розлучився з піснею: молодого солдата охоче запросили в ансамбль пісні і танцю внутрішніх військ “Горизонт”, який був при дивізії в м. Архангельськ. Навіть став ведучим програми, не кажучи, що був провідним співаком, буваючи у концертних турне по всіх-усюдах у військових підрозділах колишніх Збройних сил СРСР. Саме тут і зміцнився його хист. Написав пісню “Далеко від дому”, ставав аж кілька разів дипломантом всеармійського конкурсу радянської пісні і танцю. Не перелічити всіх творчих відзнак, яких удостоювався за виступи перед глядачами в різних музколективах, у тому числі створених них особисто, за роботи, куди доля направляла, зокрема, на посаді директора будинку культури в селі Сокирниця на Хустщині, художнього керівника на Колочавському заводі технологічного обладнання, а потім на цьому ж посту СБК рідного села, де й дотепер. Він ще й з неабиякими акторськими здібностями: колись ставив і брав участь у п’єсах, а не так давно у художньому фільмі “Колочавські повстанці” про УПА, зйомки якого проводила кіностудія імені Олександра Довженка, зіграв головну роль Штаєра, якому він, до речі, племінник. А як віртуозно вміє грати на музінструментах Іван Васильович на весіллях, звеселяючи різними на смак мелодіями і закликаючи всіх до іскрометного танцю! Ознайомлюючись з пісенником, незважаючи на його невеличкий тираж, сторінковий малооб’єм, достеменно пересвідчуєшся, що музика — це не лише покликання Штаєра з дитинства, але і його любов, якій він присвятився і зберігає вірність назавше. У ньому вміщено коломийки — колискові, соціально-побутові, про кохання і Колочаву, народного месника Штаєра, що можуть стати у пригоді як для домашнього співу, так і на малих та великих сценах. І особливо з словесно-музичних творів для співів милі серцю і душі пісні. Кожна з них голосна, яка єднає і лунає людям на добро. У них відчувається передусім закоханість пісняра у рідний чарівний край. На першому місці з-поміж них пісня “Моє рідне село”, яку не лише один Іван Васильович, а всі його земляки гордо і з повним правом величають гімном Колочави. Як добре сьогодні згадати Сині гори і рідні Карпати. Де з джерел ллється чиста вода Є у серці моєму святиня — Колочава моя. Цей початковий, як і наступні куплети, пронизаний ліричним патріотизмом автора до свого осідку, вдячною даниною йому за те, що став для нього джерелом творчого натхнення. Ця пісня наче з серця ллється, мов на крилах летить увись, коли її у Колочаві співають від малого до найстарших. Цей гімн, вважай, став теперішнім хітом села в долонях гір над Тереблею.
Теги:
| |
|
Всьго коментарів: 1 | |
|