• 01:22
    Життя, віддане служінню людям і Всевишньому

    Життя, віддане служінню людям і Всевишньому

    Старий Іван Шимоня й гадки не мав, що його Микола після закінчення 4-річної школи ремісників у Ясінях по-справжньому "захворіє” визвольними ідеями у цьому гуцульському містечку. До безтями проймається прагненням бачити свою Колочаву і всю Верховину в лоні матері-України. Він не знав, що створення Ясінівської республіки справить велике враження на його кровинушку. Хоч її й топили в крові іноземні поневолювачі, але дух свободи вже витав над усіма окрестами Потисся, щоби у березні 1939 року за всенародної підтримки втілитись у конкретну справу — проголошення нашим земляком, президентом Карпатської України нової держави в центрі Європи.Син, чого гріха таїти, ріс-зростав кмітливим хлопчиною, мав потяг до книг і це одразу запримітила чеська влада. Тому й послала його до Ясіня. Повернувшись звідти, Микола Іванович організував у себе столярний цех, одружився і побудував кращу в селі хату, а через деякий час і сина мав. Таким чином з честю виконав заповіт дідів-прадідів: посадити дерево, хату збудувати і сина виростити.

    Та чи не найбільший авторитет на той час здобув за розповсюдження серед краян свободолюбивих і культурно-просвітницьких ідей. Організував у ґаздівському приміщенні куточок-читальню, очолив на теренах Колочави "Просвіту”, а згодом й первинний осідок, члени якого пропагували серед населення свободолюбиві ідеали Карпатської України, одвічне прагнення верховинців об’єднатись з Великою Україною, адже ці землі споконвіку вважались володіннями Київської Русі.

    Історіограф Карпатської України, ректор УжНУ Микола Вегеш у своїх наукових працях неодноразово відзначав величезний вклад Миколи Шимоні в становлення молодої держави в центрі Європи. Її також потопили в крові угорські загарбники. Так що Тисою пливли тіла убієнних юних захисників Карпатської України, її бойового авангарду — січових стрільців. Миколі Івановичу тоді вдалось уникнути кари угорських поневолювачів, хоч він до приходу братів із Сходу не приховував своєї любові до Великої України, свободолюбиві настрої. Зате опісля за чорним доносом земляків сповна поплатився за любов до України, мрії про возз’єднання з нею.

    А поки-що разом з односільчанами з піснями радо зустрічав бійців червоної армії. Через деякий час очолив сільську раду і по можливості захищав земляків від арештів за зв’язок із мадярами. Хоч усім єством відчував, що і його не мине сія чаша. А на часі за власні кошти змайстрував сцену в клубі, на якій ставились п’єси українських авторів, виступали з концертами аматори сільської художньої самодіяльності. І раптом Колочавою полетіла звістка: Миколу Шимоню арештували і відправили на Соловки.

    Дома залишилось 7 дітей на руках у важко хворої дружини. Найстаршому Миколі виповнилось 13 і він взяв на свої плечі всі тяготи нехитрого батьківського ґаздівства. Бо ж енкаведисти все майно забрали з хати, залишивши одне ліжко з хворою матусею. За навчання в Колочавській семирічці з усією повнотою відчув "турботливу опіку” совітського ладу. Хоч і був першим учнем у класі та відчував, що оцінки йому занижують. Вчителька інколи казала, що він син ворога народу і така була вказівка зверху. Таке приниження тупим болем віддавалось в душі юнака. Додавали болю й часті допити в якості свідка в ході слідства за сфабрикованої справи проти батька. За нашої розмови історик Колочавської СШ (нині ЗОШ І-ІІІ ст. №1) якось гірко зазначив, що за виклику на допит в Ужгород йому дали гроші, на які він купив батькові кілька буханців хліба, а для дому — віник. Я пригадав й інший факт з його біографії. Батько скульптора Штаєра був проти того, щоби син поїхав складати іспит до Львова в один із мистецьких закладів. Микола Миколайович Шимоня як дізнався про це, зразу дав учневі гроші на дорогу.

    Хтозна, як би склалася подальша доля юнака, якого від вірної смерті врятувала старенька жителька Вільшан. Йдучи з Хуста з іншими свідками, Микола, голодний, тремтячи від холоду, втратив свідомість і впав у воду. Мати в німій розпуці лічила дні, очікуючи сина додому…

    Більшість з його ровесників після семирічки продовжили навчання в Драгівській середній школі, а Микола подався з дорослими на лісозаготівлю, щоби прогодувати сім’ю. Бо ж батька хоч і реабілітували, але він вже не мав сил заробити на кусень хліба. Тим часом Микола не полишав надії здобути середню освіту. Згодом він став студентом Хустського культосвітнього училища і так же успішно закінчив історичний факультет УжДУ.

    На вчительській стезі в Колочаві радував колектив новими підходами в навчанні і вихованні підростаючих поколінь, невгамовним прагненням дослідити історію Колочави опришківської доби та перебування в ній чеського письменника-антифашиста Івана Ольбрахта, який згодом описав славний шлях розбійника-опришка Миколи Шугая та жебрацьке існування мешканців Тереблянської долини. Так і виник згодом задум відкрити в СШ музей ім. Івана Ольбрахта.

    На жаль, ще при ньому, а опісля й по смерті М. М. Шимоні — знаного на теренах Міжгірщини вчителя-історика, інтелігента-дослідника, якого колега М. М. Вегеш вважав достойним продовжувачем справи батька, його ім’я, як першозасновника, піонера музейної справи в Колочаві, незаслужено забуто.

    Ніхто не згадує про нього ні за святкових урочистостей фестин "Колочавське відлуння Тереблянської долини”, ні в ході відзначенні празника Дня Колочави. Хоча б за виступів на святах мецената, організатора музейної справи в селі в нових умовах, за розвитку демократичного устрою незалежної України Станіслава Аржевітіна.

    …А він продовжував збирати все нові й нові експонати для шкільного музею, поповнювати його новими документами — німими свідками історії села. Пам’ятаю, як Микола Миколайович вихвалявся 100 кронами ЧССР із зображенням Івана Ольбрахта, які зараз стали нумізматичною цінністю і в Чехії, і в Словаччині. В краєзнавчих пошуках його завжди підтримувала дружина Галина Гаврилівна — колишній гол. бухгалтер колгоспу "Радянське Закарпаття” та діти Микола і Володимир, для яких батьківські настанови запам’ятались на все життя. Микола Миколайович закінчив Львівську академію мистецтв, а Володимир Миколайович — УСГА у Києві за фахом лісова справа. Хоч ні дня не пропрацював у лісовій галузі краю. Бо продовжив справу дідів-прадідів і власне батька — бджолярство.

    Крім заняття музейною і краєзнавчою справами, Микола Миколайович Шимоня активно займався тибетською медициною, китайською філософією, нумізматикою і боністикою і, що найголовніше, бо вважав це кровною справою, розведенням сірої карпатської бджоли, вважай — колочавської породи, покращенням племінної справи в гірських бджоло господарствах та смакових і цілющих якостей гірського меду.

    Щороку на його пасіці налічувалось не менше 80 вуликів. Ознайомившись з дослідницькими розробками М. М. Шимоні, його сина Володі з дружиною Олесею, науковці НДІ ім. Прокоповича у Києві упродовж п’яти років вивчали новітні технології знаних колочавських пасічників з розведення, пле-мінної справи серед сімейств сірої карпатської породи бджіл, отримання широкого асортименту продукції бджолярської галузі. Їх досвід упродовж цього часу було поширено не лише на теренах України, а й багатьох куточків колишнього СРСР.

    Крім цього, при науково-дослідному інституті бджолярства ім. Прокоповича діє постійна виставка експонатів колочавських пасічників, які В. М. Шимоня продовжує поповнювати все новими й новими експонатами. Зате у теперішніх організаторів музейної справи в Колочаві в 7 музейних об’єктах не віднайшлось куточка, де б можна було виставити численні експонати і документи, які розповідали б про життя і діяльність цієї величної постаті. Цим би й підтвердилась народна поговірка, що про добрих людей говорять добре лише після смерті. Саме в ці дні Шимоні в родинному колі відзначили 10 річницю кончини Миколи Миколайовича.

    При нагоді хочу сказати, що Володимир з дружиною Олесею, вчителем біології Колочавської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 і дружина М. М. Шимоні — Галина Гаврилівна з радістю могли б надати експонати для пам’ятної музейної виставки. Додали б і матеріали та продукцію бджолярства, які в сім’ї збирались від діда-прадіда. Творчі роботи з цієї справи могла б представити і внучка М. М. Шимоні — Іванка, яка навчається у Державній академії керівних кадрів мистецької і культурної ниви незалежної України з спеціальності експерт-мистецтвознавець. Має вже і практичні навички з цієї справи.

    Трудовий і життєвий шлях М. М. Шимоні з висоти нинішнього часу можна порівняти хіба що з безперестанним польотом, працелюбністю сірої карпатської бджоли. Він залишив по собі чимало добрих справ, особливо у навчанні і патріотичному вихованні підростаючих поколінь, на ниві бджолярства Верховини і його талант можна порівняти тільки з талантами бджоли-будівельника, лікаря, агронома і еколога… Вже за це він достойний більшої шани і поваги земляків.
     Дата: 05.12.2011 | Переглядів: 433 | Добавив: АДМІН | Теги: колочава, Шимоня | Рейтинг: 0.0/0
    Всьго коментарів: 0
    Имя *:
    Email:
    Код *:
      * 23.02.2013 Національний педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова розбудовує базу дл...  *  07.11.2012 ФДМУ продає Колочавський завод технологічного обладнання *  05.11.2012 Мешканець закарпатської Колочави утримує 2 тисячі голубів і папуг * «Колочавський завод технологічного обладнання» повторно виставили на аукціон 14.12.2012,13:16 * Під час гасіння пожежі вогнеборці врятували власника будинку та його дружину 19.01.2013,13:08 * В Колочаві горів будинок 08.11.2012,13:02 * Колочава взяла участь у міжнародній туристичній виставці 02.04.2012,12:49